Легалізація проституції як шлях в ЄС
Cтатус оголошення | нове |
---|---|
Тип оголошення | Приватна особа |
Місце знаходження | Івано-Франківськ |
Категорія | Автопослуги, СТО |
№ 2566863 13.09.22 13:42 | Поскаржитися |
Ціна договірна
+38 (097) 123-45-67
Процес розвитку в цивілізаційних явищах– це природна еволюція у людському суспільстві. Торкнулись радикальні зміни тепер і сфери інтиму в Україні. Чи пройде в нашій державі європейська ініціатива легалізації сексуальних послуг, або ж наші співвітчизники досі не готові до таких різких проявів демократії?
Але, тим не менш, в Україні існує як сама проблема, так і бажання її вирішити. У зв’язку з останніми подіями стало зрозуміло, що ми готові відмовитися від свого застарілого минулого та крокувати в ЄС.
Так, ми отримали статус кандидата у його члени; ми активно стали говорити про легалізацію легких наркотиків; стандартизацію і державний контроль ігрових закладів. Безумовно, не могло не бути піднятим питання і стосовно інтимної сфери.
Украй прибутковий бізнес, який стільки років знаходиться у тіні, мабуть, може стати найбільш перспективною галуззю отримання додаткових коштів у національний бюджет шляхом нарахування податків. Такий аргумент «за» легалізацію існує вже давно і є, мабуть, основним серед чиновників та й звичайних громадян.
Але насправді це далеко не єдиний плюс можливого соціального визнання «фінансового інтиму» в Україні. Насправді треба зрозуміти, що усе те, що відбувається в розвиненій Європі, – не від розпусти, а від природної еволюції, а усі ж виступи країн третього світу проти таких явищ як, припустимо, гомосексуалізм, полягає зовсім не у високій моральності, а у великій їхній недорозвиненості. Все, що зараз відбувається в Європі, – це адекватний поступовий шлях розвитку із урахуванням людських цінностей. Тому, коли ми боїмося якихось нововведень, які є там, в нас говорить не розумний цинік-прагматик – в нас говорити задеревенілий «совок», що боїться усього перспективного та хоче залишатися у зоні комфорту свого кам’яного віку.
Варто зрозуміти, що в Європі куди менше негативу, ніж у нас, якщо лише подивитися рейтинги щастя держав світу, де розвинені країни перебувають на перших позиціях, а країни колишнього СНД плетуться десь поряд із представниками Африканського континенту.
Варто сказати, що спроби легалізувати діяльність «жриць кохання» в Україні вже насправді робилися. Так, однією із них став законопроект від 18 вересня 2021 року, що був ініційований нардепом А. Немировським від партії «Самопоміч». Сам проект був оцінений, коротко кажучи, неоднозначно. Однак позиції, з яких його негативно оцінювали, зайвий раз показали лише те, що Україна морально досі не знаходиться у Європі.
Наприклад, ставилося під сумнів бажання жінок офіційно оформлюватися на таку працю, оскільки, окрім морального моменту, це може призвести до складнощів із, наприклад, отриманням візи чи спроби всиновлення дитини.
На мою ж думку, такі проблеми знаходяться якраз лише у головах народних депутатів та нашого народу. Якщо жінка обирає для себе таку сферу діяльності (і ми зовсім не знаємо, з яких це відбувається причин), то це аніскільки не позбавляє її звання громадянки чи потенційної матері.
Однак, заради справедливості, варто сказати, що законопроект таки зачіпає цю проблему: в ньому зауважується, що, окрім іншої роботи над галуззю, варто активно працювати над створенням адекватного іміджу жінок, які обирають для себе цю професію.
Так чи інакше, зараз у країні назріли великі зміни. Шлях у Європу для нас відкрито і ми крокуємо туди семимильними кроками. Тому немає дороги назад і в тому, що робить Європу Європою – у тому числі повага до честі та свобод усіх її громадян. А тому те, що є для нас поки що незвичним, але є звичайним для європейця, також стає неминучим на шляху до ЄС. Це означає, що єдине, що може зробити Україна, якщо вже ступила на цей шлях, – це зробити його для себе якомога м’якшим та менш шокуючим. Адже, як відомо, потяг іде лише рейками, й іншого пункту призначення, окрім постійного, в нього немає. Тому коли ми вже сіли в цей потяг, краще їхати у люксовому вагоні, аніж у плацкарті.
Але, тим не менш, в Україні існує як сама проблема, так і бажання її вирішити. У зв’язку з останніми подіями стало зрозуміло, що ми готові відмовитися від свого застарілого минулого та крокувати в ЄС.
Так, ми отримали статус кандидата у його члени; ми активно стали говорити про легалізацію легких наркотиків; стандартизацію і державний контроль ігрових закладів. Безумовно, не могло не бути піднятим питання і стосовно інтимної сфери.
Украй прибутковий бізнес, який стільки років знаходиться у тіні, мабуть, може стати найбільш перспективною галуззю отримання додаткових коштів у національний бюджет шляхом нарахування податків. Такий аргумент «за» легалізацію існує вже давно і є, мабуть, основним серед чиновників та й звичайних громадян.
Але насправді це далеко не єдиний плюс можливого соціального визнання «фінансового інтиму» в Україні. Насправді треба зрозуміти, що усе те, що відбувається в розвиненій Європі, – не від розпусти, а від природної еволюції, а усі ж виступи країн третього світу проти таких явищ як, припустимо, гомосексуалізм, полягає зовсім не у високій моральності, а у великій їхній недорозвиненості. Все, що зараз відбувається в Європі, – це адекватний поступовий шлях розвитку із урахуванням людських цінностей. Тому, коли ми боїмося якихось нововведень, які є там, в нас говорить не розумний цинік-прагматик – в нас говорити задеревенілий «совок», що боїться усього перспективного та хоче залишатися у зоні комфорту свого кам’яного віку.
Варто зрозуміти, що в Європі куди менше негативу, ніж у нас, якщо лише подивитися рейтинги щастя держав світу, де розвинені країни перебувають на перших позиціях, а країни колишнього СНД плетуться десь поряд із представниками Африканського континенту.
Варто сказати, що спроби легалізувати діяльність «жриць кохання» в Україні вже насправді робилися. Так, однією із них став законопроект від 18 вересня 2021 року, що був ініційований нардепом А. Немировським від партії «Самопоміч». Сам проект був оцінений, коротко кажучи, неоднозначно. Однак позиції, з яких його негативно оцінювали, зайвий раз показали лише те, що Україна морально досі не знаходиться у Європі.
Наприклад, ставилося під сумнів бажання жінок офіційно оформлюватися на таку працю, оскільки, окрім морального моменту, це може призвести до складнощів із, наприклад, отриманням візи чи спроби всиновлення дитини.
На мою ж думку, такі проблеми знаходяться якраз лише у головах народних депутатів та нашого народу. Якщо жінка обирає для себе таку сферу діяльності (і ми зовсім не знаємо, з яких це відбувається причин), то це аніскільки не позбавляє її звання громадянки чи потенційної матері.
Однак, заради справедливості, варто сказати, що законопроект таки зачіпає цю проблему: в ньому зауважується, що, окрім іншої роботи над галуззю, варто активно працювати над створенням адекватного іміджу жінок, які обирають для себе цю професію.
Так чи інакше, зараз у країні назріли великі зміни. Шлях у Європу для нас відкрито і ми крокуємо туди семимильними кроками. Тому немає дороги назад і в тому, що робить Європу Європою – у тому числі повага до честі та свобод усіх її громадян. А тому те, що є для нас поки що незвичним, але є звичайним для європейця, також стає неминучим на шляху до ЄС. Це означає, що єдине, що може зробити Україна, якщо вже ступила на цей шлях, – це зробити його для себе якомога м’якшим та менш шокуючим. Адже, як відомо, потяг іде лише рейками, й іншого пункту призначення, окрім постійного, в нього немає. Тому коли ми вже сіли в цей потяг, краще їхати у люксовому вагоні, аніж у плацкарті.