Легалізація проституції. Чи насправді настільки аморальним є ескорт

У першу чергу, коли недосвідчений громадянин нашої країни чує щодо надання інтимних послуг, він виражає реакцію, відому до автоматизму, котра полягає у деякому пуританському жаху й частці огиди. Відразу перед очима у такому випадку постає щось брудне, необладнане та обов’язково чомусь пов’язане зі зброєю та наркотиками. Ніхто не припускає, що ескорт може бути таким самим легальним і прозорим видом бізнесу, як, наприклад, ваша здатність заправитися на бензиновій станції чи замовити собі послуги клінінгової фірми.
Окрім того, ми можемо лише позаздрити таким нетерпимим до інтимних професій людям, котрі, можливо, не зіштовхувалися у своєму житті із ситуацією безвиході, чи, якщо й зіштовхувалися, то мали достатньо фізичної сили, аби таскати, наприклад, цеглу на будівництві.
Між іншим, професія робітниці нічного дозвілля добре відома й описана іще в умовах світової класичної літератури. Згадаймо хоча б «Злочин і кару» Федіра Достоєвського, де Соня Мармеладова постає не просто не негативним персонажем, а хіба не святою дівчиною, на плечі якої покладена відповідальність за всю сім’ю. Не дарма, між іншим, саме Соня і стає тією героїнею, яка, можливо, остаточно спонукає Раскольнікова на каяття, а також яка відправляється із ним на каторгу терпіти усі поневіряння.
У нашому суспільстві є такий термін, як «стигматизація», який означає негативне виділення тієї чи іншої суспільної групи за якоюсь ознакою, яка відрізняється від більшості. Стосовно нашого питання, безумовно, зараз варто говорити й про стигматизацію певних професій, яка не обійшла і ескорт.
Врешті-решт, навіть якщо дівчина зважилася на такий вид діяльності і не від нещасної долі, а тому що захотіла грошей, комфорту й адекватних умов, то з чого б нам її засуджувати? Вона комусь шкодить? Щось краде? Робить комусь боляче?
У нас прийнята досі колективна відповідальність й колективна влада над чимось, що б то не було – у тому числі над чужим тілом. А між іншим артелі вже скасовані, а тіло кожної людини належить тільки їй самій.
Аби трішки розвіяти уявлення щодо нічних метеликів, варто поспостерігати за тим, як ця професія функціонує у розвинених державах, оскільки, дивлячись на ситуацію колишнього Радянського Союзу, приклад наших країн може бути дійсно жахливим. Але тут я хочу підкреслити, що проблема у подібному випадку стосується не якоїсь окремої професії, а саме країни. У нас все погано не тому що погано апріорі, а тому що витікає з уже розваленого, але досі не зібраного у щось нове кубика Рубіка радянського минулого. Якщо подивитися, то нічим не краще в нас ані сфера банківських послуг, де тебе норовлять обдерти, а після прив’язати до стільця і вибити усі нутрощі; ані сфера якогось ресторанного обслуговування, де тобі нагрублять, та й ще й суп на штани виллють – рудимент радянських їдалень, де буфетниця вагою під центнер являла собою особливий вид влади громадського харчування.
Аби зрозуміти, що все це не порожні слова, можу порадити вам передивитися фільм «Красуня» із Джулією Робертс та звернути уваги на те, який настрій переважає у фільмі й у цілому у стосунках між робітницями ескорту. Там немає ніякої трагедії, ніякого надриву. Там все легко, просто й демократично – ніби ти зайшов у «Макдональдс».
Так, можливо, справа все-таки не у «жахливих аморальних дівках», а в нашому жахливому антитолерантному суспільстві? А значить, і обговорювати варто зовсім не образ нашої молоді, а ті умови, в яких наша молодь існує і має існувати, щоб забезпечити їй можливість вільної професійної реалізації незалежно від тієї сфери діяльності, яка нею була обрана.